Друк

Що батькам потрібно знати про дислексію

Що батькам потрібно знати про дислексію

Дислексія - порушення читання, письма й вимови – розвивається у 3-5-річних дітей тоді, коли зміст сказаного батьками не відповідає їхнім діям. Якщо цим порушенням знехтувати в дитинстві, у дорослому віці воно призводить до формування неправильного уявлення про світ і нервових зривів.

Неприємні слова, сказані батьками лагідним тоном, поцілунки одразу ж після покарання можуть призвести до порушення в дитини механізмів правильного сприйняття інформації про довколишній світ.

Коли слова батьків розходяться з ділом, дезорієнтована дитина згодом не зможе адекватно перетворити отриману інформацію в символи – букви та слова, пояснює тернопільський психоаналітик Владислав Газолишин.

- За радянських часів дислексію вважали лише логопедичною проблемою, - зауважує фахівець. - Тепер в усьому світі її розглядають як порушення сприйняття інформації про навколишній світ загалом.

 

Газолишин Владислав Августович - Психотерапевт, груповий аналітик, супервізор, лідер груп балінта.При цьому психоаналітик наголошує: дислексія – не хвороба, а лише специфічний спосіб сприйняття світу. При цьому дитина погано читає, пише завжди з помилками, погано сприймає інформацію, має порушення у мові. Як наслідок – погано вчиться. Порушення стають добре помітними вже у 3-5 років, коли малюк іде в садочок.

До речі, у дорослому віці людині з таким порушенням важко вивчати мови, працювати за комп'ютером, налагоджувати стосунки.

Хвалити і карати треба вчасно

Часто, як зауважують фахівці, подібний розлад починає формуватися із того, що дитина отримує суперечливу інформацію в сім'ї.

- Наприклад, мама дуже добрим і лагідним голосом говорить 3-4-річній дитині погані чи образливі слова, - пояснює Владислав Газолишин. - Або ж, надававши ляпанців дитині, після того обіймає та цілує її. Тоді малюк не розуміє ані того, за що його покарали, ані того, за що його пестять.

Адекватна поведінка, як пояснює фахівець, така: робиш щось правильно - тебе хвалять, цілують, обіймають; робиш щось погане - тебе сварять і карають.

- Якщо ж поведінка не відповідає сказаному, у дитини виникають помилки у сприйнятті світу, – каже пан Газолишин. - І насамперед вони проявляються тоді, коли малюк починає писати. Адже в нашому мозку відбувається так званий процес символізації: певна інформація у мозку перетворюється на символ – гачечок, кружечок чи інше. Якщо почутий дитиною звук чи слово означає щось зовсім протилежне, від неї не можна вимагати, аби графічний знак, котрий вона пише, точно відповідав тому, що вона чує.

При цьому не йдеться про орфографічні чи пунктуаційні помилки – "е" замість "и" чи коми не там, де потрібно. Натомість дитина може, наприклад, кількадесят слів писати суцільно, без проміжків. Або ж переставляти букви в словах – із кінця слова на початок, з початку – всередину. Такою абракадаброю вона може навіть говорити.

Коли м'яке стає небезпечним

- Безумовно, при подоланні таких порушень необхідна робота логопеда та педагога, - продовжує пан Газолишин. - Але потрібна й допомога психотерапевта, котрий навчить дитину розслаблятися і в такому стані сприймати інформацію. Найперше дітей з дислексією навчають правильно сприймати все на дотик. Є тестова вправа: дитині дають пластилін і просять виліпити щось м'яке і безпечне, потім – тверде, жорстке й неприємне, згодом – колюче та небезпечне.

Якщо дитина сприймає довколишній світ адекватно, вона, як помітили фахівці, м'яким і безпечним ліпить подушку, кішку чи щось подібне. Твердим і неприємним – цеглину, колючим і небезпечним – троянду. Натомість діти з порушеним сприйняттям світу можуть м'якою і безпечною виліпити цеглину. Твердим і жорстким для них є мама, а слова "колючий" і "небезпечний" асоціюються з подушкою, у старших дітей – з грошима.

Проблему побачив у 23 роки

Психотерапевт наводить приклад зі своєї практики: молодий чоловік, котрому зараз - 23 роки, кілька разів не зміг скласти іспит на отримання водійських прав, бо неправильно розумів дорожні знаки. Знак, що забороняє рух, він сприймав як такий, що його дозволяє. Попереджувальний – також. Відтак чоловік звернувся по допомогу до психотерапевта.

- Дислектики можуть навчитися копіювати "правильну" поведінку інших, - пояснює Владислав Газолишин. - Доки можна когось копіювати, "маскуватися", вони це роблять. Але як тільки настає час пояснювати, чому вони чинять саме так, а не інакше, відповіді немає.

Під час занять із психотерапевтом з'ясувалося, що в сім'ї того молодого чоловіка завжди було багато таємниць. Батьки тривалий час вважали, що про певні речі синові не можна говорити, бо він ще замалий. Тож тепер уявлення чоловіка про світ – недостатньо сформовані. Приміром, донедавна він не міг собі уявити, як у животі жінки може розвиватися дитина. Юнакові важко спілкуватися з дівчатами. Проте у нього - багато друзів. Але спілкуючись із ними, він імітує чужу поведінку. Не вміє бути самим собою.

Штучне "Я" заміщує справжнє

Така риса поведінки свідчить про розвиток штучного "Я", пояснює фахівець. Стається таке тоді, коли в дитинстві малюк усвідомлює, що з ним щось не так, він - "ненормальний". Тож йому треба імітувати того, хто "нормальний". Якщо дитину кілька разів посварити, сказати: "Бери приклад з того-то", вона сприйме це буквально. Імітуватиме чужу мову, ходу, зовнішність. Це може непогано вдаватися. Часто – до 20-25 років. Проте згодом можливі психічні розлади – від невротичних до психотичних.

- Штучне "Я" – своєрідний спосіб адаптації, - продовжує психоаналітик. - Доки це "працює", людина може жити відносно нормально. Однак рано чи пізно штучне "Я" стає проблемою. Воно не дає розвиватися справжньому "Я", котре все більше занепадає.

Це проявляється у фізичному, розумовому й емоційному виснаженні. Людина щодня прокидається втомленою, без бажань, їй важко запам'ятовувати нову інформацію. Одружені раптом ловлять себе на думці, що не люблять свою "половинку". Або ж особа раптово може ставати дуже агресивною. Скажімо, спокійний врівноважений чоловік зривається, може побити жінку чи дітей, влаштувати бійку на вулиці чи спричинити аварію. При цьому він сам не розуміє таких імпульсивних проявів. Однак саме через них справжнє "Я" намагається прорватися крізь "оболонку".

- Дехто із західних спеціалістів навіть вважає, що психоз – це спосіб самолікування, - додає пан Газолишин. - Але слід розуміти, що внутрішнє "Я", котре тоді виривається назовні, насправді - несформоване, бо зупинене в розвитку. Те "Я" – дитина-дислектик, яка має порушення мови і письма, почувається хворим і страждає від нерозуміння.

У процесі психотерапії така людина заново вчиться говорити від імені свого справжнього "Я" – перетворювати в правильні символи свої справжні переживання. Це відбувається у різний спосіб: при роботі в психотерапевтичній групі, на заняттях з піскотерапії, ігрової чи малюнкової терапії. Тоді людина впорядковує свої уявлення про світ.

Запрошують на безкоштовні лекції

Конференцію з проблем дислексії та питань розвитку й виховання дітей проведуть у Тернополі вже вдруге. Цього разу приїде польський фахівець Малгожата Млинарська, яка вже 30 років вивчає такий розлад. Три дні у нашому місті вона працюватиме із дислексичними дітьми та їхніми родинами.

- Дуже важливо залучити родину до вирішення подібної проблеми, - наголошує психоаналітик Владислав Газолишин. – Адже часто батьки навіть не знають, до яких негараздів у дорослому віці можуть призвести порушення письма чи мовлення, що помітні в їхніх дітей. Натомість чимало дорослих не шукають допомоги лише тому, що не розуміють, у чому їхня проблема.

На безкоштовні лекції, що відбудуться 5 листопада, запрошують на них усіх охочих. Відбуватимуться зустрічі з фахівцями в актовому залі Будинку профспілок, за адресою: вул. Танцорова, 51.

Оригінал статті на сайті http://20minut.ua