Друк

"Синдром емігранта" вкрай негативно позначається на психічному здоров'ї дітей заробітчан

"Синдром емігранта" вкрай негативно позначається на психічному здоров'ї дітей заробітчан

Їдучи на заробітки за кордон, батькам варто усвідомлювати, що їхня відсутність - дуже серйозний ризик у вихованні дітей.

Дуже часто причиною звернення до психологів є сильні конфлікти у сім'ях, де батьки повернулися із заробітків, розповідає тернопільський психотерапевт Владислав Газолишин. Останніми роками навіть почали виділяти серед нервових розладів так званий синдром емігранта.

— Найтиповішою його ознакою є те, що людина не може нормально жити ні тут, ні за кордоном, - каже пан Газолишин. - А ще - нестерпна тривога, відчуття неспокою від того, що роки минають, а ти нічого не встиг зробити.

Такі люди важко переживають свою непотрібність, не можуть зав'язати стосунки, часто розлучаються, їдуть за кордон, думаючи, що там зможуть мати сім'ю, однак і за кордоном не можуть мати тривалих стосунків. І дуже сильно страждають від цього діти.

Менша дитина - сильніша травма

— Коли мама їде, особливо, якщо дитині ще немає й трьох років - це дуже травмує дитячу психіку, бо саме в цей період починає формуватися так званий розлад прив'язаності, - пояснює психотерапевт. - У дитини розвивається внутрішнє почуття беззахисності, покинутості, непотрібності. А саме в цей час - до трьох років - формується фундамент психіки, тож психічна травма може залишитися на все життя.

 

Допомогти такій дитині буває дуже важко, бо в неї вже закріпилося тотальне почуття недовіри, дуже сильна тривога та страхи.

Натомість у трохи старших дітей - дошкільного чи шкільного віку - формується дуже сильне відчуття провини: "Мама поїхала тому, що я є. Якби мене не було, то мамі було б легше жити на світі і вона так не мучилася б".

— Дуже часто батьки так відкрито й говорять: "Я їду заради тебе - тому, що ти в мене є, і тобі треба купити те-то і те-то", - зауважує пан Газолишин. - І ця вина формує в дітей почуття меншовартості. Такі діти часто погано вчаться, в них з'являються специфічні розлади - енурез, заїкання, інші нервові розлади. Це почуття меншовартості потім впливає на все подальше життя дитини.

Батькам взагалі не варто дітей кидати, переконаний психолог. А якщо вже й доводиться їхати, то краще забирати їх з собою. Бо коли відбувається розрив із батьком чи матір'ю - це завжди травма, якими б причинами батьки не пояснювали дитині свою відсутність.

"Ти мусиш зрозуміти"

Дуже важко впливають на дітей слова "Ти мусиш мене зрозуміти" або "Стань дорослим! Постав себе на моє місце". Для дитини - це велике випробовування - стати на місце дорослого. Особливо тоді, коли 10-12-річним часом ще й доводиться доглядати молодших братів чи сестер.

- Раптово зникає дитинство - дитина вже не може бути дитиною, - продовжує пан Владислав. - А оскільки не може свої переживання висловити відкрито, то вони проявляються у вигляді хворобливих симптомів - починає боліти шлунок, з'являються головні болі, такі діти часто застуджуються, швидко виснажуються. Починають гірше вчитися, бо багато сил іде на те, щоб стримувати свої емоції, сльози, страхи, переживання.

Як приклад психоаналітик наводить випадок із дівчинкою-тернополянкою, батько якої захворів, працюючи за кордоном. Деякий час вся сім'я жила там разом, однак потім дітям сказали: "Тато захворів, він зараз не може працювати, тож ви не можете з нами тут жити, вам треба повернутися назад, до бабці з дідом".

У дівчинки виникли дуже важкі психічні порушення - їй постійно ввижалися та вчувалися мама з татом, були постійні і дуже сильні напади тривоги, з нею довелось багато займатися психіатру, її навіть поклали на лікування у психоневрологічну лікарню. Але це нічого не дало - полегшення було лише доти, доки діяли медикаменти. Після того, як дівчинку виписали з лікарні, симптоми повернулися, і їй знову довелося звертатися за допомогою до психіатра.

- Так тривало доти, доки ми не поговорили з батьками і не сказали їм, що перекладати на дітей відповідальність за своє здоров'я не варто, - розповідає психоаналітик. - Бо в тій сім'ї батькові проблеми зі здоров'ям обговорювали при дітях: "Бачите, тато захворів, бо він старався для вас". І в дівчинки сформувалось настільки сильне почуття провини, що вона не могла його винести.

Хочуть повернути час назад

Дуже часто в батьків, котрі провели за кордоном багато часу, виникає невиносиме почуття втрачених років.

- Коли батьки їхали, дитина була маленькою, хорошою, слухняною, а зараз, повертаючись, вони бачать її вже практично сформованою, - пояснює психолог. - І батьки, не усвідомлюючи цього, хочуть силою знову повернути цього вже сформованого підлітка назад у раннє дитинство. Вони шкодують за втраченими роками і знову хочуть відчути себе справжніми батьками, молодими батьками, щоб їхня дитина знову їх слухалася.

Починається надмірний контроль, вимоги, нав'язування своєї думки. А для дитини - це вже тільки формально її мама. Адже роками спілкування було можливе лише телефоном - працював лише один звуковий канал - тільки він був налаштований на маму. Інші канали були заблоковані - дитина мами не бачила, не торкалась її, взагалі забула, як вона виглядає. Нерідко діти навіть втікають із дому, хочуть жити не з батьками, а, наприклад, із бабцею і дідом, які їх виховали. Або ж хочуть чимшвидше закінчити школу і піти вчитися кудись в інше місто - лише, аби не спілкуватися із мамою, котра повернулася із заробітків.

— Маму в цій ситуації теж можна зрозуміти - вона почуває себе використаною, - каже пан Газолиши. - Адже вона свято вірила, що якщо зможе забезпечити свою дитину матеріально - купити квартиру, заробити грошей на навчання - то дитина буде їй дуже вдячна. Мати часто не може зрозуміти того, що дитина втратила почуття до неї. І навіть більше - має дуже сильну злість і образу на маму за те, що стільки часу жила без неї.

Буває, що через це діти рано починають пити чи вживати наркотики, виникає апатія, коли зовсім нічого не хочеться. І коли мама хоче видобути з такої дитини якісь теплі почуття, - їх просто немає, все перегоріло.

- Просто треба розуміти, наскільки сильно дитина переживала, коли залишилася сама, - наголошує психотерапевт. - От ще вчора мама була - а сьогодні її вже тут немає. Часом буває навіть, що мати не зізнається, що їде, до останнього дня - ще ввечері разом лягали спати, а вранці, поки дитина не прокинулась, мама швиденько зібралася і поїхала. Це страшенна травма, навіть для дітей шкільного віку. Адже дитина звикла, що мама поруч, це прив'язаність, це інстинкт. А тут раптом мами нема. Ця ситуація завжди травматична - навіть якщо мама готує дитину до того, що поїде. Все одно дитина змушена адаптовуватись до життя без мами. І чим менша дитина - тим сильніша травма. Це так, ніби в людини видалити якийсь орган - наприклад, нирку, і організмові доводиться перелаштовуватись на життя без неї.

Знайти сили зупинитися

Люди з синдромом емігранта не можуть довго жити на одному місці. Натомість психолог радить знайшти в собі сили зупинитися, пожити тут хоча б місяць - тільки так можна впоратися з цією проблемою.

— Принаймні, за місяць людина вже могла б для себе визначити - хоче вона надалі жити в Україні чи за кордоном, - каже пан Газолишин. - Однак затриматися на одному місці таким людям здається неможливим. Тож допомогти таким людям буває доволі важко, а що вже тоді говорити про те, що вони роблять зі своїми дітьми: то вони живуть з ними тут, то забирають до себе за кордон, то відсилають її назад до бабці в село, то на літо знов забирають до себе. А такі постійні зміни дуже травмують дитину. Адже коли дитина росла з бабцею і дідом, вони стали для неї мамою й татом, і коли тепер мати забирає її від них, то наче вириває рослинку з коренем з того грунту, де вона вже прижилася, і пересаджує в інший. Дитина починає в'янути, починає хворіти. А мати не розуміє - як так може бути, адже тепер у її дитини все є.

Не допомагає вже й те, що дитина - з мамою, адже в мами вже порушена психіка за той час, що вона побула за кордоном. Тому психотерапевт радить спершу пролікуватися самій матері. - Лікувати дитину, безумовно, можна. Але це - як носити воду в решеті, - зауважує пан Владислав. - Бо навіть коли лікар-психотерапевт дитині допоможе, мати з нестійкою психікою знову її травмує. Наприклад, у дитини вилікували енурез - минув якийсь час, а він вернувся. А виявляється, це пов'язано з тим, що повернулася мама: мама їде - зникає симптом, мама повертається - симптом з'являється знову. Бо коли повертається мама - повертається й тривога, і організм не знає, як йому себе вести - він не встигає так швидко перелаштовуватись, адаптовуватись до нових умов.

За десять останніх років, спостерігаючи за тими тернополянами, які до нього звертаються, психолог робить висновок, що чим раніше мати залишила дитину, тим більше потрібна допомога фахівця.

Почуття втрачають своє значення

Коли такі діти дорослішають, у них виникають серйозні проблеми у зав'язуванні власних стосунків, у створенні власної сім'ї. У них не сформоване почуття прив'язаності, адже мама дуже рано їх залишила. Такі діти просто не знають - як це, бути прив'язаним до когось. Вони не хочуть і не вміють прив'язуватись - їх не було кому цього навчити.

- Для таких дітей почуття втрачають своє значення - адже почуття не завадили матері поїхати, - пояснює психотерапевт. - Значення мають тільки гроші, матеріальні речі. А потім настає відчуття повного спустошення, коли матеріальні статки є, а всередині почуттів - жодних.

Тому, коли хтось із батьків, особливо матері, їдуть надовго на заробітки, їм варто наперед розуміти, що цим вони травмують своїх дітей. І тоді або шукати можливості забрати їх з собою, або бути готовими до того, що після повернення потрібно буде багато часу, аби адаптуватися один до одного - місяці, а може й роки. І не можна вимагати від дитини, аби вона була такою ж, якою мати її запам'ятала перед від'їздом.

Потрібен час, щоб звикнути

Дорослим теж потрібен час, щоб після повернення з-за кордону знову звикнути один до одного.

— Нещодавно звернулась на консультацію сім'я, де чоловік повернувся з-за кордону і зрозумів, що жінка і дитина - для нього чужі люди, - розповідає пан Газолишин. - Дружини в таких ситуаціях часто не розуміють чоловіків і починають їх звинувачувати в зраді. Натомість чоловікові просто потрібно дати час на те, щоб пригадати свою сім'ю, знову звикнути до неї, щоб почуття знову повернулися. Безумовно, жити зараз важко, і багатьом таки доводиться їхати на заробітки, однак дуже часто батьки надто легковажно ставляться до тих небезпек, які несе в собі їхня відсутність для дитини.

Однак якщо мати таки вирішила їхати, то мусить чітко розуміти, що цим вона травмує свою дитину і не має права згодом вимагати від неї любові такої, як раніше.

- Можливо, більше потрібно говорити з дітьми про свої почуття - навіть якщо це тільки телефоном, - радить психотерапевт. - Щоб мати розповідала дитині не про те, що вона їй купила, а про те, як вона її любить і як за нею скучає. Почуття прив'язаності потрібно підтримувати всіма можливими способами.

Оригінал статті на сайті http://20minut.ua